Як переконати алкоголіка лікуватися PDF Друк e-mail
Написав Administrator   
Середа, 19 жовтня 2011, 14:04
- Я не алкоголік. Мені не треба лікуватися. Всі п’ють – і я п’ю. Що я - гірший за інших? – такі та подібні фрази лікарі-наркологи чують дуже часто.

Алкоголік відмовляється лікуватися насамперед через те, що не вважає себе хворим, пояснює тернопільський лікар-нарколог Іван Пришляк.

- У наркології навіть є спеціальний термін – алкогольна анозогнозія, - розповідає він. - Це – нездатність пацієнта критично оцінювати свою хворобу або й повністю її заперечувати.

Спершу таку позицію вважали слабоумством, спричиненим дією алкоголю на мозок. Тобто – деградацією. Однак те, що зараз у наркології називають деградацією – інтелектуальною та моральною - яскраво виражається лише на пізніх стадіях розвитку алкоголізму. Тоді як анозогнозія проявляється саме на перших.

Проблема - психологічна

Часові рамки розвитку хвороби, зауважує лікар, у кожної людини - індивідуальні. І деградація особистості теж наступає дуже по-різному.

- В одних розвиток хвороби протікає дуже швидко, - продовжує Іван Пришляк. –  Зустрічав випадки, коли людина ставала алкоголіком і за рік-два. Щоправда, про деградацію особистості ще не йшлося. В інших хвороба прогресує повільно. Чоловік має сформований потяг до алкоголю, похмільний синдром, втрачений кількісний контроль. Але в нього немає деградації. Зберігаються соціальні, моральні, інтелектуальні якості.

Тож анозогнозію – несприйняття себе як хворого – не можна вважати деградацією, пояснює нарколог. Адже вона виникає на перших стадіях хвороби, коли органічного ураження мозку ще немає. Тепер анозогнозію уже вважають психологічною проблемою.

– Загалом алкоголь вважають речовиною, яка має психотропну дію, спрямовану на психіку, - розповідає пан Пришляк. - Він заспокоює і тонізує. Здатен викликати ейфорію, як наркотик, і формувати похмільний синдром. Він знімає біль. Як харчовий продукт, розщеплюється в організмі та дає енергію. Але після тривалого систематичного зловживання здатен впливати на діяльність мозку, підкорювати і змінювати його функції – пам’ять, мислення та інше.

Формується алкогольна особистість

У психіці хворого, пояснює лікар, формується окрема – алкогольна особистість. Тож в алкоголіка є дві частини – твереза та узалежнена. Остання проявляє себе тоді, коли людина починає пити. І саме така особистість здатна підкоряти весь організм людини.

- Між здоровою і узалежненою частинами психіки виникає конкуренція, - продовжує Іван Пришляк. – Здорові частини тіла і духу відчувають небезпеку та тривогу з боку алкогольної частини.
Щоб захистити себе від загрози, психіка, за словами лікаря, формує своєрідну оборону. Яка, щоправда, є не завжди адекватною і логічною.

- Нагадаю, алкоголь має і знечулювальну дію, - каже нарколог. – Причому це відбувається не тільки на фізичному, а й психічному рівні – випивши, людина вже не відчуває небезпеки і тривоги.
Не визнають себе алкоголіками і тому, що фізично людина тривалий час може почуватися нормально. Збільшення печінки, формування цирозу, зміни в серці – переважно неболючі, пояснює лікар. Тож такий діалог типовий: "Дивіться, у вас печінка збільшена вдвічі", - каже лікар і чує від пацієнта: "Але ж вона мене не болить!".

Хворобі шукають пояснення

Коли ж тривога стає сильно вираженою, людина може витісняти її дуже глибоко в підсвідомість. Або ж, продовжує лікар, – намагається шукати раціональні пояснення своїй поведінці. Мовляв, таке життя, лікуватися немає сенсу. Витіснення загрози в підсвідомість відбувається різними способами. Один із них – заперечення.

Тоді розмова лікаря з пацієнтом така: "У мене жодних проблем немає!" – "А чому прийшли до мене?" – "Жінка привела. Хоче, щоб я зовсім не пив. Вона в мене – прикра".

Деколи алкоголік може частково визнавати проблему. Це буває, веде далі лікар, після особливо “яскравих” випадків, коли, випивши, чоловік, наприклад, впав у під’їзді. Але й цьому хворий намагається знайти пояснення. Мовляв, випив неякісну горілку, отруївся. Коли ж вигнали з роботи через пиятику, пояснює: "Там п’ють усі. Але я попався. Просто не пощастило".

Навіть після тижневих запоїв хворий усе ще може не визнати себе алкоголіком, додає лікар.

- Утім, бувають невідворотні факти, - продовжує він. – Наприклад, біла гарячка, чоловік настільки збуджений, що потрапляє у психлікарню. Чи алкогольний епілептичний напад. Чи цироз печінки. Такі випадки вже ведуть до госпіталізації.

Коли людина уже не здатна заперечувати певні факти, вона може частково визнати свою проблему. Але при цьому, каже лікар, може говорити таке: "Так, може я й алкоголік. Але як я не буду пити, якщо всі п’ють? Що я буду за чоловік?” або "Так, треба кидати. Але я сам кину. Лікування мені не потрібне. Я в нього не вірю. Воно нікому не допомогло, то й мені не поможе. Я сам візьму себе в руки".

Хворий навіть починає пригадувати знайомих, які, за його словами, після лікування п’ють ще гірше. Або погоджується на лікування формально, аби довести, що це нічого не дасть.

- Переважно у таких хворих немає стійкої мотивації до лікування, - продовжує Іван Пришляк. – І після лікування вони зриваються. І кажуть: “От бачите, не допомогло”. Але якщо людина справді визнає проблему, то розуміє, що до мети нерідко треба йти способом крок уперед – два назад, то й до зривів ставиться спокійніше та повертається до лікування. Коли ж витісняє свою проблему, то відкладає лікування: “Так, я буду лікуватися. Але не сьогодні”. Обіцяє, що почне це завтра або після дня народження, або після Нового року.

Ще одним способом опору, коли рідні вмовляють хворого лікуватися, є те, що він починає висувати умови: "Так, лікуватися буду, але жодних уколів" або “Ніякого кодування”.

Родичі - теж залежні

Алкогольна анозогнозія часто поширюється і на родичів хворого, які є співузалежненими.

- Буває, телефонує дружина алкоголіка і каже: “Хочу порадитися. Мій чоловік – не алкоголік. Може не пити цілий місяць. Але як почне – то п’є тижнями, безпробудно”, - наводить приклад лікар. – Вона розуміє, що у чоловіка - проблеми, але не вводить їх у рамки алкоголізму.

Заперечення хвороби допомагає і узалежненим, і родичам жити у світі ілюзій. Оскільки правда - настільки болюча, що вони не можуть її переносити. А заперечення дозволяє обманювати себе. Тож жінка десятиліттями вірить у те, що чоловік “візьметься за голову”, перестане пити і все зміниться само собою.

Пасивно перечекати біду не вдасться

Коли людина хвора на алкоголізм, основний мотив її поведінки – алкогольний потяг, пояснює нарколог. І цей потяг здатен знищити усе на своєму шляху – і тіло, і душу, і дух.

- Пасивно перечекати біду точно не вдасться, - наголошує Іван Пришляк. – Змиритися – теж, мабуть, не дуже правильно. Треба спонукати узалежнену рідну людину побороти опори, які не дають їй визнати свою хворобу та потребу в лікуванні. Для цього є різні тактики. У кожній сім’ї – по-різному. Ще в 1962-му американський вчений Вернард Джонсон розробив систему, що допомагає родичам впливати на те, щоб їхній хворий почав боротися з алкоголізмом, не замовчувати цю проблему.

До цього процесу, як радить лікар, мають підключитися всі небайдужі до алкоголіка люди. Це і родина, і співробітники, і друзі, і керівники на роботі. Усім разом їм варто поставити алкоголіка перед фактом, що проблему треба вирішувати.

- Але реально допомогти тому, хто усвідомив свою хворобу і має стійке бажання лікуватися, може тільки лікар, - продовжує пан Пришляк. – Він має бути фахівцем, який глибоко розуміє процес узалежнення, готовий до складної та часто тривалої роботи з узалежненими та їхніми опорами. Для цього потрібна ґрунтовна підготовка у клінічний медицині, аби вміти розпізнавати і лікувати весь спектр алкогольного ураження – на всіх рівнях. Тобто потрібні знання і в терапії, і в неврології, і в психіатрії, і в дерматології, і в сексопатології, і в фармакології.

Медикаментозне лікування, розповідає фахівець, – дезинтоксикація, відновлення нормальної функції органів – це перший етап. Робота з опорами пацієнта – тривала. І для цього лікарю потрібні ґрунтовні знання із психології та психопатології, щоб розуміти природу механізмів цих опорів і захистів. Також нарколог має володіти широким арсеналом психотерапевтичних методик, які доречно застосовувати при цій хворобі.

- Тільки так – у тісній співпраці лікаря, пацієнта і близьких йому людей можна подолати алкогольну анозогнозію, - підсумовує Іван Пришляк. – А відтак – дати собі раду із хронічним алкоголізмом.

Чудодійні ліки допомагають небагатьом

Наркологія – одна із перших медичних спеціальностей, які дуже комерціалізувалися, зауважує Іван Пришляк.

- Виникло багато підходів, а ще – так званий медичний номадизм. Номади – стародавні кочівники - переганяли худобу з одного місця, де вже немає трави, на інше, - порівнює лікар. – У наркології таким номадизмом є так звані чудодійні методи: уколи, що нібито позбавляють від залежності на рік, три чи п’ять. Або ж – лікування алкоголізму без відома хворого. Наприклад, якимись ексклюзивними біодобавками. Звісно, знайдуться люди, які хапаються і за соломинку. Вони хоч раз та й куплять те, що їм пропонують.
Декому, можливо, це і допоможе, додає лікар. Адже людська психіка – складний феномен.

- Утім, таке допомагає дуже небагатьом, - каже нарколог. – А коли ажіотаж навколо якогось чудодійного методу спадає, медичні кочівники їдуть далі – на свіжу траву.

("RIA плюс" від 19.10.2011 р.)
Останнє оновлення на Середа, 19 жовтня 2011, 14:26