"Італійський синдром" відіб'ється на дітях заробітчан PDF Друк e-mail
Написав Administrator   
Вівторок, 11 травня 2010, 15:28
Новий термін для означення певного ряду хвороб - італійський синдром - з'явився у психіатрів останніми роками. Від нього страждають ті, хто побував на заробітках за кордоном. Найбільше таких хворих, за статистикою, у західних областях України – Франківщині, Львівщині та Тернопіллі.  - Психічні проблеми заробітчан мало відрізняються від тих, які є у тернополян, котрі ніколи не працювали за кордоном. Проблеми у всіх стандартні, – переконаний лікар-психотерапевт амбулаторії ТОВ "Астра-Міа" Володимир Пришляк. – Від'їзд за кордон не є чимось специфічним. Просто від'їзд – ніби провокатор проблем у концентрованому вигляді. 

Від гамування емоцій страждає тіло


Лікарі виділяють кілька груп психічних захворювань, які може спричинити заробітчанство. Найперше – це соматоформні, тобто тілесні розлади, спричинені психічними переживаннями. Вони притаманні людям, які переживають все в собі, і зрештою це впливає на внутрішні органи.

– У них спостерігається посилене серцебиття, а також болі в шлунку, – каже лікар. – Тут треба лікувати психіку. Буває, що пацієнт ходить по різних лікарях, бо має проблеми зі здоров'ям, але причин їхнього виникнення медики не знаходять. Це і є соматоформний розлад.   

Часто подібне буває і в заробітчан, адже вони працюють в умовах, де мусять переживати все в собі і не показувати емоцій. Там, за кордоном, у них немає співрозмовників. Натомість є певна відірваність від світу. Вони гамують у собі приниження, почуття вини, злість.

На заробітках виникає почуття непотрібності

Друга група психічних захворювань - розлади та депресія. Псується настрій, з'являється небажання спілкуватися, відсутня радість, порушується апетит, сон та сексуальний потяг.

- Тут також грає роль розлука з близькими та рідними. На заробітках у наших краян виникає відчуття непотрібності, - пояснює Володимир Пришляк. - Заробляти гроші за кордон часто їдуть люди з вищою освітою. Але там ставлення до них не таке, як би вони хотіли. Загострюється почуття ностальгії за домом, за батьківщиною. У наших співвітчизників там немає підтримки, вони не мають із ким поділитися думками та хвилюваннями. Усвідомлюють вони й те, що тут за них хвилюються. Тому, коли телефонують додому, намагаються не розповідати, як у них справи насправді. Запевняють, що все добре. Але краще виговоритись, аби полегшало.

Депресія може бути психологічною, спричиненою кризою адаптації. Якщо людина сильна, вона поступово минає. Неприємні почуття і відчуття вини притупляються, якщо з головою зануритись в роботу.

- Депресія часто супроводжується почуттям вини. А у тих, хто має схильність до цього, виникає біологічна депресія. Вона з’являється на порожньому ґрунті і загострюється, коли людина потрапляє в нові для неї умови, – каже психотерапевт.

До третьої групи захворювань належать важчі розлади – маячення, манія переслідування з галюцинаціями. До таких відхилень має бути схильність, кажуть лікарі. Чинниками для них може бути попадання у "чужий" світ. Найбільше страждають внутрішньо чутливі люди. У них переживання загострюються.

- Адаптація до будь-якої зміни погано позначається на таких людях, – пояснює лікар. – Переїзд в іншу країну – важка психотравма. Подібне людина відчуває, коли розлучається зі своєю "половинкою", втрачає роботу чи когось із близьких. Слабші люди не здатні це пережити. Але тут важко вгадати, хто більш стійкий. Було багато випадків, коли активна і не схильна до депресій людина за кордоном мала із цим проблеми.

У дітей – комплекс покинутості

Італійський синдром, каже пан Пришляк, стосується і соціальних наслідків для дітей заробітчан, які зараз важко передбачити. Психологічно така дитина має комплекс покинутості, навіть якщо живе із бабусею та дідусем. Особливо – від трьох до п’яти років. У що це переросте, коли покоління покинутих дітей підросте, Володимир Пришляк прогнозувати не береться.

Четверта група захворювань – тривожні розлади. Тоді людина за все переживає, постійно перебуває в напрузі, не може відпочити.

- Такі люди не можуть розслабитись, навіть коли приїздять додому, – каже пан Пришляк. - Постійно думають про те, що вони залишили у тій країні, де були на заробітках. А коли за кордоном - постійно хвилюються за ситуацію вдома. Буває, приводять лікуватися родичів, бо хвилюються за їхнє здоров'я. Але не розуміють, що лікуватися треба їм самим. Такі пацієнти часто страждають від розладів сну, тремтіння, паніки. Їм необхідне і психотерапевтичне, і медикаментозне лікування.

("RIA плюс", 01.11.2007 р.)
Останнє оновлення на Понеділок, 28 березня 2011, 17:02